Низка подій останніх днів, серед яких лист заступника голови Ради Безпеки РФ Медвєдєва про Україну та візит заступниці Держсекретаря США Вікторії Нуланд до Росії, викликали не тільки традиційну істерику російських пропагандистів, але і жваве обговорення в Україні і за кордоном.

Про це пише видання dilo.net.ua

Зміст чисельних публікацій стосовно цих подій мають широкий спектр оцінок, найбільш радикальними з яких є висновки про готовність Росії розв’язати повномасштабну війну з Україною.

Нагадаємо, що під час свого перебування 12-13 жовтня в Москві Вікторія Нуланд провела перемовини із заступником керівника МЗС Росії Рябковим та заступником путінської адміністрації Козаком. Якщо після першого дня перемовин російська пропаганда вибухнула примітивними, у тому числі сексистськими випадами на адресу представниці Сполучених Штатів, то завершення другого дня принесло низку різних за змістом та інтелектуальним наповненням коментарів високопосадовців путінського режиму.

Серед них, перш за все, треба виділити коментар самого Д. Козака, а також статтю Федора Лук’янова, наближеного до путінської адміністрації відомого у РФ вченого, так би мовити «інтелектуального рупора» Кремля.

За словами Козака під час конструктивного діалогу з Вікторією Нуланд прозвучало те, що Мінські угоди залишаються єдиною основою для врегулювання конфлікту в Україні (від кого прозвучало незрозуміло), а також підтвердження з боку представниці США щодо неможливості такого врегулювання без визначення параметрів особливого статусу Донбасу. Така позиція високопосадовця Кремля, хоча і значно відрізняється від змісту заперечення державності України в листі Медвєдєва, все ж, разом із відсутністю коментарів Вікторії Нуланд, була названа окремими політологами «зливом» України, тобто аналогічно до результатів зустрічі Джо Байдена з Путіним в Женеві.

Але ж ми знаємо, що насправді жодного «зливу» України в Женеві з боку Президента Байдена не відбулося, розмови стосовно цього були фейком або емоційним перебільшенням, оскільки Росія згодом припинила нагнітання ситуації на кордоні і відвела частину військ. Сполучені Штати продовжують активно підтримувати Україну, у тому числі у військовій сфері, про що свідчить візит міністра оборони Ллойда Остіна.

І цього разу в ході перемовин кремлівська адміністрація визнала позицію США і не згадувала про «формулу Штайнмайєра», яка по суті є планом Путіна зі знищення України.

Але більш цікавою є стаття Федора Лук’янова, політолога та журналіста-міжнародника, який і раніше озвучував позицію Кремля для західної аудиторії.

У цій публікації зазначається, що США розглядають Росію через призму відносин з Китаєм, оскільки їх основна увага прикута до Тайваню. Іншими словами, Кремль визнає, що більше не є наддержавою, імідж якої старанно намагається створити російська пропаганда.

Кремль також усвідомлює, що США зацікавлені у стабільній ситуації на Донбасі (відсутності військ на кордоні, погроз нападу), розуміє неможливість укладення домовленостей з США стосовно України, а також те, що Мінські угоди не мають реальної перспективи.

Як бачимо, ці твердження є більш тверезим поглядом на реальність і повністю відрізняються від наративів російської внутрішньої пропаганди, що має підтримувати високий градус ненависті до нашої держави, негативне ставлення до якої має вже 49% відсотків росіян (47% – до США, 39% – до ЄС).

Звісно, не дивлячись на таку тональність і усвідомлення свого теперішнього місця у світі, путінський режим і далі прикладатиме максимум зусиль для втримання України, як вони кажуть, «на гачку» Мінських домовленостей. Росія може шантажувати Україну посиленням обстрілів на фронті, тиснути транзитом і цінами на газ, підтримувати деструктивні проекти в політичній та сіяти хаос в інформаційній сферах для розділення  українського суспільства.

Однак ми також розуміємо, що такі дії будуть марними, оскільки український народ свій вибір вже зробив. І хоч ми не згадуємо про це кожного дня, але порівняно з більшістю країн СРСР за останні 30 років ми досягнули найважливішого – відстояли незалежність, право жити вільними, а не «под сапогом» російського солдата, відстояли життя без диктаторів і тортур «ОМОНУ», відстояли можливість будувати заможну демократичну країну.

Шлях українського народу лежить в напрямку країн західної демократії, країн з вільним суспільством і сильною економікою, та у напрямку  зворотному від Російської Федерації, що перебуває під управлінням приреченого на крах фашистського клептократичного режиму.