Блоги Події

Музеї України в умовах децентралізації

Музеї як інститути національної пам’яті відіграють значну роль у процесі гуманітарного розвитку нації. Не є винятком й українські музеї, які мають можливість позитивно впливати на соціально-економічний розвиток громад, пожвавлюючи бізнес-середовище, сприяючи створенню нових робочих місць та стимулюючи розвиток туризму на місцях.

Процес децентралізації, який стартував Україні у 2014 році, диктує суспільству низку викликів щодо його впливу на функціонування галузі культури в умовах реформування. Зазначимо, що значна частина об’єктів культурної інфраструктури була побудована ще за радянських часів, коли культура повністю слугувала партійній пропаганді. Станом на сьогодні багато з цих об’єктів втрачено (зруйновано, змінено цільове призначення або ж вони просто не експлуатуються). Тому, всі ці заклади становлять значний масив можливостей і потребують переформатування відповідно до сучасних вимог. У сфері культури процес децентралізації надає реальну можливість створити сучасні, актуальні поточним суспільним запитам культурні центри локально, у громадах. Наприклад, це можуть бути сучасні відкриті простори, культурні хаби, які об’єднують різні напрями та сприяють активізації культурного пошуку у представників громади. Процес децентралізації на місцях може надати, наприклад, можливість модернізації занедбаного сільського клубу, зробивши замість нього виставковий зал. Таким чином, саме децентралізація у сфері культури має сприяти подоланню принципу відособленості та зміцненню принципу згуртованості на основі спільних інтересів. Культура має дати суспільству на місцях психологічний імпульс – можливості створення спільного, до якого підтягнеться розвиток інфраструктури та інших галузей суспільного буття.

У контексті зростання актуальності суспільного запиту на культурні продукти необхідним вбачається аналіз сучасного стану розвитку культурної сфери на місцях. Звернемо свою увагу, зокрема, на музейну справу в сучасних умовах децентралізації.

Важливість питання реалізації культурної політики в умовах впровадження реформи децентралізації, а саме реформації музейної справи, відзначав у свій час Євген Нищук, міністр культури України, зазначаючи, що це питання є одним із пріоритетних завдань для уряду. За його словами, «реформа децентралізації дає великі можливості для розвитку територіальних громад … саме навколо музейних інституцій можуть гуртуватися територіальні громади і робити комфортне середовище для проживання»/

Попри низку можливостей для розвитку культурної сфери у регіонах, які надає реформа децентралізації, музейна справа на місцях на даний момент потребує значної уваги у контексті приведення її до сучасного рівня відповідно до актуальних суспільних запитів. Такі висновки можна зробити, зокрема, за результатами дослідження «Стан сфери культури в об’єднаних громадах-партнерах програми DOBRE», яке було виконане Українським кризовим медіа-центром з метою вивчення стану сфери культури в ОТГ. У ході дослідження, було виявлено, що у більшості опитаних громад немає профільного управління, яке б займалося виключно культурою – як правило, вона йде однією із суміжних компетенцій поряд із туризмом чи навіть освітою, молоддю та спортом. Щодо бюджетних витрат на розвиток культурної сфери, то по всіх опитаних ОТГ він знаходиться на рівні 4%. Серед усіх об’єктів культурної сфери у досліджуваних ОТГ музеї становлять близько 3%, отже фінансування на їх діяльність є вкрай мізерним, хоча утримання музеїв та збереження музейного фонду пов’язане, перш за все, з їх повноцінним забезпеченням. Враховуючи такий незначний відсоток бюджетного фінансування, логічним було би максимальне залучення суб’єктів культурної сфери до грантових програм, проте за даними дослідження, менше третини відділів в ОТГ, які займаються питаннями культури брали участь у грантових програмах.

Окрім браку фінансування, проблема сучасних українських музеїв також полягає у тому, що більшість із них давно втратили зв’язок із суспільством, не усвідомлюючи, якою мовою сучасний музей має говорити з цільовою аудиторією. Українські музеї фактично не аналізують суспільні очікування від своїх сервісів. Очевидною є і відсутність стратегічної візії розвитку більшості музеїв, невміння відповідати на сучасні запити суспільства, пропонуючи нові сервіси.

У сучасних умовах музеї перестали бути лише майданчиком для демонстрації артефактів. В Україні необхідно створювати музейні інституції на кшталт європейських установ, які б комплексно займалися питаннями розвитку музейної сфери. Така необхідність постає, зокрема, й через те, що Україна презентується через культурні надбання, у тому числі й музейні зібрання. Музеї мають змінювати та доповнювати свої експозиції, проводити кураторські екскурсії, збирати фахових експертів на тематичних заходах, спілкуватися з відвідувачами, щоб люди йшли та відкривали для себе історію та культуру свого народу.

Для забезпечення діяльності музейних закладів в умовах децентралізації діють норми Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», яким передбачено, що «якість та доступність публічних послуг, що надаються в об’єднаній територіальній громаді, не можуть бути нижчими, ніж до об’єднання», та Закону України «Про музеї та музейну справу», який не розкриває максимально тих можливостей, якими можуть користатися музейні установи в умовах наданої самостійності. Міністерством культури у 2017 році було розроблено проект «мінімального культурного кошика», який включав мінімальні стандарти забезпечення культурними послугами. Однак, цей документ так і залишився проектом. У 2020 році Мінкульт розробив проект постанови «Про затвердження Мінімальних стандартів забезпечення громадян культурними послугами», який визначав базовими культурними послугами музеїв надання доступу до експозицій та виставок музейних предметів і проведення заходів з інформаційної освіти. Проект постанови пройшов стадію громадського обговорення, зібравши значну кількість зауважень та пропозицій, проте постанова так і не була прийнята. Тобто бачимо, що нормативно-правове підґрунтя діяльності та розвитку музейних установ не відповідає сучасним викликам та можливостям, що може свідчити про фактичну відсутність музейної стратегії.

Отже, нагальними потребами у сфері розвитку музейної справи відповідно до сучасних умов можуть бути: модернізація та адаптація нормативно-правової бази під сучасні конкурентні умови діяльності музейних закладів в умовах автономії; підвищення професійного рівня музейних працівників, навчання персоналу у контексті написання грантових заявок, ефективної комунікації; обмін міжнародним досвідом щодо проходження децентралізації в інших країнах в частині музейної справи та міжнародними практиками діяльності музеїв в місцевих територіальних громадах; проведення тематичних заходів (семінарів, круглих столів, практикумів) на внутрішньо національному рівні із залученням фахівців та експертів музейної сфери, представників суб’єктів як місцевої, так і державної влади з метою обміну досвідом, пошуку оптимальних шляхів розв’язання нагальних проблем у розвитку музейної справи, створення спільних культурних проектів, відтак і зміцнення міжрегіональних зв’язків між музеями; розробка нового музейного дискурсу; потужна промо-кампанія закладів як на локальному, так і на національному та закордонному рівнях; максимальне залучення та пошук музеями партнерів для співпраці (це можуть бути як українські меценати, так і представники діаспори за кордоном); підсилення ролі музеїв як регіональних методичних центрів; активізація комунікації у професійному середовищі (наразі можна відзначити потужну діяльність Українського культурного Фонду та Українського центру культурних досліджень, але цих зусиль поки що недостатньо) тощо. Відтак, українські музеї, які в умовах децентралізації отримали максимальну культурну автономію та більше можливостей для розвитку, можуть стати такими, що відповідали б умовам сьогодення та поглядам у майбутнє.

Артем Палієнко перший заступник генерального директора Національного музею архітектури та побуту України

%d bloggers like this: