Актуально Аналітика

Зеленський боїться конфлікту з Коломойським

Другий місяць генпрокурорка України Ірина Венедіктова блокує вручення підозр у справі про виведення грошей із Приватбанку його колишніми власниками. Цього часу вистачило, щоб юристи Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова перейшли в наступ та розпочали судитися зі США, обвинувативши їх в експропріації інвестицій громадян України в американську комерційну нерухомість. Підстава позову — відсутність будь-яких пред’явлених обвинувачень проти Коломойського та Боголюбова в Україні

Підставою всіх без винятку обвинувачень, пред’явлених у США, є можливі правопорушення, що відбулися в Україні, щодо українського банку, за вказівкою двох громадян України. Проте на сьогодні прокуратура України не пред’явила ні Коломойському, ні Боголюбову жодних обвинувачень у злочинах, а в Україні не порушено кримінальних справ проти Коломойського і Боголюбова.

Відомі українські магнати, а саме так називають себе в позові Коломойський з Боголюбовим, мають намір у Міжнародному центрі врегулювання спорів (ICSID) довести, що Штати порушили положення Договору між США та Україною про взаємний захист інвестицій. Вони обвинувачують США в порушенні норм міжнародного права та заподіянні шкоди інвесторам.

Цей позов підтверджує, що Зеленський усе-таки повернув Геннадію Боголюбову українське громадянство, хоча обидва цей факт заперечували, стверджуючи, що йшлося лише про надання посвідки на проживання. Текст позову базується на тому, що і Коломойський, і Боголюбов — українські громадяни. Звичайно, наше громадянство потрібне було Геннадію Борисовичу з іншою метою, він всерйоз побоювався екстрадиції до США, але й тут стало у пригоді.

Також позов підтверджує, що будь-які рішення українського правосуддя впливають на процеси, що відбуваються в інших країнах, і кожен із сотень позовів, поданих тут, покликаний допомогти ексвласникам банку в США, Великій Британії, Ізраїлі та на Кіпрі. У тексті позову згадано й про рішення Окружного адмінсуду Києва, який уже визнав націоналізацію Приватбанку незаконною (щоправда, не сказано, що рішення це поки що неостаточне), і про інші українські судочинства, де оскаржується націоналізація Приватбанку.

Ще одним козирем у рукаві стали перші перемоги Нікопольського заводу феросплавів, що належить Коломойському, в українських судах. Нагадаємо, що НЗФ подав майже 40 однотипних позовів у Господарський суд Києва, які вимагають від Приватбанку визнати виконаними кредитні зобов’язання підприємства. Справи розкидалися на різних суддів, потім позивач вибирав «потрібних» служителів Феміди, а вони групували в себе ці, по суті, однакові позови. Дві перемоги НЗФ уже здобув, — суд підтвердив, що зазначені кредитні зобов’язання заводу перед банком виконано.

Схема існувала роками, підприємства отримували кредитні лінії, «виймали» з банку гроші, розщеплювали суми: щось відмивалося, щось перерозподілялося серед інших компаній групи «Приват». І проіснувала ця схема так довго завдяки тому, що гасилися ці кредити за рахунок нових позик, отриманих у банку. Що, до речі, описано і в обвинувальних документах Мін’юсту США. Саме тому позови НЗФ подрібнили на конкретні кредитні договори, за якими найпростіше отримати рішення про те, що НЗФ справді повернув гроші банку. По суті, суду надали лише частинки величезного пазла, вони зовсім не інформативні та не дають змоги оцінити всю схему шахрайства цілком. Зате рішення судів про те, що конкретні кредити справді було погашено та в підприємства перед банком немає жодних зобов’язань, уже стали підмогою для Коломойського в його битві з правосуддям США. До речі, аналогічні позови та за такою самою схемою подав і Запорізький феросплавний, що належить Коломойському.

ФБР має достатній масив даних, аби зрозуміти, що погашенням кредитів одного підприємства виправдатися не вийде. Але судові вердикти в Україні вже ускладнюють стан справ у США.

Одіозних рішень у численних українських судах, пов’язаних із націоналізацією, — море, і цей процес давно пущено на самоплив. Епохальний «антиколомойський» закон судді просто відмовляються застосовувати. Усі ці «револьвери», вони ж «каруселі», що дозволяють вибрати потрібного суддю, — не дивина. Навіть тих суддів, які допускають кричущі порушення, до відповідальності не притягають. Наприклад, справу судді Печерського райсуду Сергія Вовка, який без розгляду справи по суті прийняв рішення про повернення депозитів компаніям братів Суркісів, Дисциплінарна палата ВРП навіть розглядати не стала. Та хоч би як наростала криза в судовій системі, президент її ігнорує, одну за одною даруючи тактичні перемоги «улюбленому» олігарху та його друзям. Це мовчазна згода.

А от у випадку з прокуратурою, яка отримала всі матеріали розслідування про шахрайство в Приватбанку, йдеться вже про злочинну бездіяльність. Маючи на сто відсотків свого генерального прокурора, Зеленський давно міг би довести до логічного завершення розслідування про виведення коштів із банку. Але не робить цього. Йому комфортніше допомагати людям, які витратили мільярдні суми вкладників на власні потреби, уникнути будь-якої відповідальності. Мабуть, уже забув, як у вересні 2019-го обіцяв докласти всіх зусиль, щоб повернути гроші, витрачені з бюджету на докапіталізацію Приватбанку після націоналізації.

Сподіватися, а Зеленський на це й сподівається, що «коломойське питання» само собою розсмокчеться, безглуздо. Уже зараз Володимиру Олександровичу було б не зайве подумати, що ж відповісти Байдену, коли той запитає, чому США, маючи докази відмивання грошей на їхній території, завиннили українським «магнатам» 23 млн дол., а в Україні їм навіть обвинувачень не пред’явили?

23 млн дол. — це лише початок. Просто саме стільки Служба федеральних маршалів виручила від продажу конфіскованого в серпні 2020-го офісного парку CompuCom Campus.

На думку Мін’юсту США, свого часу Коломойський купив цей об’єкт за 47,4 млн дол, 15,1 млн із цієї суми — це гроші вкладників Приватбанку, видані у вигляді кредитів Запорізькому заводу феросплавів і Орджонікідзевському ГЗК.

Другий об’єкт, який потрапив під конфіскацію, — 30-поверховий торговельно-офісний центр PNC Plaza у центральному діловому районі Луїсвілля (Кентуккі). Третій — офісна вежа в Клівленді (Огайо). Загальна вартість конфіскованих будівель перевищує 60 млн дол. Звичайно ж, вони спробують отримати компенсацію за все. А Зеленський продовжить не робити нічого, влаштовувати вечірки у квартирах бізнес-партнерів Коломойського, просити депутатів із «групи Коломойського» про співпрацю та щоразу публічно заявляти про те, що особисто він, Зеленський, з олігархом не спілкується. Але й на відкритий конфлікт іти не поспішає. Хочемо розчарувати Володимира Олександровича, — великий американський брат не зможе позбавити його цих токсичних відносин, доведеться самому.

У документах, переданих юристами Коломойського в міжнародний арбітраж, є важливе посилання: по суті, вони обвинувачують Мін’юст США в тому, що він намагається підмінити собою систему правосуддя в Україні, де поки що «не пред’явлені обвинувачення в злочинах, в яких їх обвинувачують у Сполучених Штатах, і жодний український суд не визначив, що ці злочини взагалі мали місце». І не посперечаєшся. Наївно сподіватися на правосуддя іноземних юрисдикцій, якщо в Україні нікого ні в чому не обвинувачують, а суди раз за разом виносять рішення на користь обвинувачуваних. Через чотири роки після націоналізації, попри десятки коробок із матеріалами справи в ГПУ та завершене розслідування Kroll, про всі найсмачніші подробиці того, як саме виводилися гроші з банку, ми дізнаємося саме на сайті Мін’юсту США. Фінансове шахрайство неймовірних масштабів ігнорується українською прокуратурою ще від часів прокурора Луценка. Ні попередній, ні нинішній президенти не наважилися довести цю справу до логічного завершення. Але якщо Порошенко з Коломойським хотів сторгуватися, то Зеленський просто боїться Коломойського, який здатен сильно затьмарити його президентство. Так багато часу було проведено на дозвіллі разом, стільки пережито, піди знай, що з цього зафіксовано та спливе. Так багато депутатів до нього вже лояльні і стільки всього в країні йому підконтрольне, піди знай, як далі піде. Так багато грошей Коломойський винен «Кварталу-95» і так вміло торгується, піди знай, чи розрахується. На жаль, так і не ставши справжнім президентом, Володимир Зеленський боїться посваритися з олігархом набагато більше, ніж зіпсувати відносини з головним стратегічним партнером України. Ми лише заручники цього боягузтва.

Про це у своїй статті “Інвестняня для Коломойського” пише експерт Юлія Самаєва.

%d bloggers like this: